Доколонiзацiйний перiод

Античний перiод

Середньовiковий перiод

Вiстi стародавнiх письменникiв про Херсонес

Кам'яний архiв Херсонесу

Херсонеськi казки

Запитання до фахівцiв

 
Античний перiод

  • Джерела з історії Херсонеса
  • Заснування Херсонеса
  • Рання історія Херсонеса
  • Економічний розквіт міста
  • Епоха скіфо-херсонеських війн
  • Походи Діофанта
  • Римські війська в Херсонесі
  • Херсонес у римський період
  • Населення Херсонеса в перші століття н.е.
  • Пізньоантичний Херсонес

    ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ХЕРСОНЕСА

           Херсонес Таврійський був заснований значно пізніше більшості грецьких міст Північного Причорномор'я греками-дорійцями із Гераклеї Понтійської (сучасна Ереглі, Туреччина) в місцевості, що була заселена відносно відсталими племенами таврів, менш підготовленими для встановлення тісних контактів з греками, ніж інші корінні жителі Північного Причорномор'я. Все це відбилося на історії та державному устрої Херсонеса.
           Назва Херсонес, зафіксована в написах на камені, на монетах, та в працях стародавніх істориків і географів, інколи супроводжувалася додатковим визначенням місцезнаходження міста: "Херсонес Таврійської (землі)" (Арріан), а офіційні херсонеські епіграфічні документи перших століть н. е. розпочинались формулою "народ херсонесців, що у Тавриці". Подвійну назву - Гераклея Херсонес - наводить Плиній. Він також повідомляє, що раніше це місто називалося Мегаріка. Але це свідчення ніякими іншими джерелами не підтверджено.

    ЗАСНУВАННЯ ХЕРСОНЕСА [у верх]

           Час та обставини виникнення Херсонеса залишаються далеко незрозумілими і дискусійними. Відомості про початковий період історії поліса одиничні та уривчасті. Найперше згадування, що належить до середини IV ст. до н. е., знаходиться в периплі Псевдо-Скілака, де Херсонес називають торгівельним містом (перипл - жанр древньогрецької географічної літератури, буквально: "плавання навколо" - плавання навколо світу).
           Відомості про те, що місто було засноване за проріканням дельфійського провидця гераклейцями разом із жителями о. Делос, надає інше джерело - Псевдо-Скімн. Участь делосьців в колонізації ніяк не відбилася на подальшому розвитку херсонеської історії та культури, хоча деякі зв'язки Херсонеса з Делосом і Дельфами простежуються і пізніше. Навпаки, Гераклея Понтійська завжди розглядалася херсонеситами як їх метрополія, з якою Херсонес постійно підтримував найтісніші зв'язки. Аналізуючи зазначене свідчення, вчені висловили припущення, що заснування Херсонеса могло відбутися у 422-421 р. до н. е., під час Пелопоннеської війни. Ця дата зараз вважається загальноприйнятою.
           Проте ранні матеріали з розкопок Херсонеського городища дозволили висунути припущення, що або на місці Херсонеса могло існувати попереднє йому іонійське поселення, що виникло ще в VІ ст. до н. е., можливо - торгівельна факторія греків, або ж заснування міста потрібно віднести до більш раннього періоду - приблизно до рубежу VI-V ст. до н. е. Ці гіпотези потребують подальшої перевірки.
           Наступна історія Херсонеса також погано висвітлена письмовими джерелами, в котрих воно, як правило, лише згадується, інколи - з надзвичайно стислою характеристикою (Арріан, Йосип Флавій, Помпоній Мела, Клавдій Птолемей, Флегонт Траллійський, Стефан Візантійський та інші автори). Більш детальні відомості надають Страбон, Плиній Старший, Полієн. З більш пізніх авторів потрібно відзначити твір Константина Багрянородного "Про управління імперією", в якому, можливо, були використані якісь місцеві легенди та хроніки. Античні автори згадують також три найбільших населених пункти, що належали Херсонесу в період максимального розширення підпорядкованої йому території в Західному Кримув IV-III ст. до н. е. - Керкинітіду, Прекрасну Гавань (грецькою мовою Калос Лімен) та "старий" Херсонес.

    РАННЯ ІСТОРІЯ ХЕРСОНЕСА [у верх]

           Сума здобутої в результаті багаторічних археологічних досліджень інформації у сукупності з даними письмових джерел дозволяє в самих загальних рисах прослідкувати за історією Херсонеської держави в античну епоху.
           Заснований на території Південно-Західної Таврики дорійський Херсонес приблизно до середини IV ст. до н. е. залишався, очевидно, невеличким містом. Можна припустити, що на початковому етапі в його економіці значне місце посідала грецька морська транзитна торгівля. Херсонес займав дуже вигідне положення на морських торгових шляхах, і був самим близьким до Понту містом північного узбережжя. Всі кораблі, що йшли з південного узбережжя Чорного моря чи з Греції в Північне Причорномор'я, перетинаючи Понт Евксинський, повинні були обов'язково зупинятися в гавані Херсонеса. Проте переваги такого розташування міста виявилися не одразу, так як греки розпочали регулярно використовувати прямий шлях через Чорне море між Синопою та Херсонесом не раніше початку IV ст. до н. е. Як показують нумізматичні матеріали, роль важливого транзитного пункту морської торгівлі Херсонес зберігав і в більш пізній час.
           На протязі всієї своєї античної історії Херсонес залишався демократичною рабовласницькою державою. Вищим органом республіки були народні збори та рада. Виконавча влада знаходилася в руках декількох колегій. Головною була, очевидно, колегія архонтів на чолі з першим архонтом. Колегія стратегів займалася військовими справами, колегія номофілаків слідкувала за дотримуванням законів і т. д. Діяли також колегії астимонів та агораномів, які вели спостереження за торгівлею, карбуванням монети, правильністю міри ваги та об'єму. В перші роки існування Херсонеса в місті існувала посада "царя", що мала священний характер: "цар" був епонімом, тобто його іменем називався рік. Пізніше ця посада була скасована, функції епоніма були передані головному божеству Херсонеса, богині Діві, що отримала назву "царююча".
           Як правило, керівна роль у всіх міських органах влади належала найбільшим землевласникам. Часто одні і ті ж самі особи обиралися багато разів на різні посади. Так, з напису ІІІ ст. до н. е. ми дізнаємося, що якийсь Агасикл, син Ктесія, був і стратегом, і жерцем, і агораномом, і гімгасиархом, керував будівництвом оборонних стін та влаштуванням ринка, турбувався про гарнізон міста та робив розмежування виноградників.
           Про земельні володіння міста та питому вагу землеробства в його економіці майже нічого невідомо. Незрозумілими залишаються і взаємовідносини Херсонеса з оточуючим його місцевим населенням - таврами. Археологічні дані дозволяють говорити про відсутність торгових контактів з населенням кримських передгір'їв та гір. Є всі підстави припускати, що з самого початку херсонесько-таврські взаємовідносини були, щонайменше натягнутими, а можливо і ворожими. Так само, як і Херсонес, невеликим самостійним полісом була в цей період і Керкинітида, розташована на території Пвнічно-Західного степового Криму і пов'язана, очевидно, своїми інтересами з Ольвією.

    ЕКОНОМІЧНЕ ПРОЦВІТАННЯ МІСТА [у верх]

           Стан міста починає змінюватися в IV ст. до н. е. Не пізніше другої чверті століття на Маячному півострові, в 10 км від Херсонеса, виникає перше велике, очевидно, військово-господарче поселення, що поклало початок освоєнню Гераклейського півострова (в сучасній науковій літературі це поселення іменують "Старим Херсонесом Страбона"). Очевидно, в межах другої половини IV ст. до н. е. до складу Херсонеса входить вся інша територія Гераклейського півострова, яка стає на весь наступний період історії поліса його основною сільськогосподарською базою. Не виключено, що, як це було притаманно багатьом дорійським полісам, освоєння Гераклейського півострова супроводжувалось витісненням і, можливо, підкоренням частини туземного таврського населення.
           Біля середини IV ст. до н. е. розпочалась експансія Херсонеса в родючі рівнинні райони Північно-Західного Криму. Вона супроводжувалась підкоренням Керкинітіди та господарчим освоєнням в другій половині століття великої землеробської території, на якій були створені численні херсонеські укріпленні та неукріплені поселення, а земельні масиви були поділені на ділянки. Конкретний хід подій, пов'язаний з територіальною експансією Херсонеса маловідомий, але є підстави вважати, що придбання нових володінь могло носити військовий характер, причому не виключено, що Херсонес у цьому регіоні міг зіштовхнутися з інтересами не лише скіфів, але і, можливо, Ольвії, з якою мала зв'язки Керкинітіда, а можливо і деякі інші поселення цього регіону.
           Перетворення Херсонеса у велику державу з численними земельними володіннями, на яких була створена потужна сільськогосподарська база, що спеціалізувалася головним чином на вирощуванні винограду та хліба, вивело його в число великих причорноморських полісів - експортерів власної продукції. На другу половину IV-III ст. до н. е. припадає максимальний розквіт економіки та культури Херсонеса, що надійно засвідчено всіма категоріями археологічного матеріалу.

    ЕПОХА СКІФО-ХЕРСОНЕСЬКИХ ВІЙН [у верх]

           Проте уже в ІІІ ст. до н. е. на Херсонесі, очевидно, позначаються загальні зміни військово-політичного стану справ в Північному Причорномор'ї. Херсонес з самого початку існував в оточенні вельми войовничих і зазвичай ворожих йому племен - таврів і скіфів. Місто неодноразово змушене було оборонятися від їхніх нападів, та в свою чергу херсонесити, розширюючи свої володіння, вторгалися на територію сусідніх племен.
           Свідками цих бурхливих подій є міські стіни зі слідами численних лагоджень та ремонтів, додатковими укріпленнями і таке ін., численні фортеці та укріпленні садиби в Північно-Західному Криму та на Гераклейському півострові зі слідами облог та пожеж, скарби херсонеських монет, схованих у різних місцях в моменти військової небезпеки, і т. д. Існують і прямі епіграфічні свідчення нападів варварів на Херсонес. В боротьбі проти скіфів херсонесити, очевидно, намагались використати ворожі відношення між окремими скіфськими племенами чи між скіфами та іншими варварами. Про це дозволяє нам зробити висновок розповідь Полієна про допомогу, яку надала Херсонесу сарматська цариця Амага під час нападу на місто скіфів. Хоча розповідь ця нагадує легенду, в ній, без сумніву, відображені спогади про якісь реальні події ІІІ ст. до н. е.
           У межах першої третини століття піддається розгрому більшість поселень на хорі Херсонеса. Ці події, очевидно, потрібно пов'язувати або з активізацією скіфів, або, що більш вірогідно, вони були в кінці кінців наслідком сарматського вторгнення в межиріччя Дону та Дніпра. Археологічні матеріали свідчать, що в ІІ ст. до н. е. Херсонес вступив вже послабленим, і це століття пройшло для нього під знаком найсильніших політичних та економічних потрясінь.

    ПОХОДИ ДІОФАНТА [у верх]

           Після утворення скіфської держави з столицею в Неаполі в ІІІ ст. до н. е. натиск скіфів на Херсонес особливо посилився. Скіфські укріплені поселення виникають у безпосередній близькості до самого міста. Нестача власних сил для того, щоб відбити напад скіфів заставила херсонесців шукати підтримки зовні. У 179 р. до н. е. був укладений договiр між Херсонесом та царем Понту Фарнаком І, в якому містилося зобов'язання Фарнака допомагати херсонесцям. Новий натиск скіфів на Херсонес в кінці ІІ ст. до н. е. спонукав херсонесців звернутися за допомогою до царя Митрідата VI Євпатора, внука Фарнака І. Це звернення поклало початок новому етапу в політичній історії Північного Причорномор'я. Зацікавлений в розповсюдженні свого впливу на північне узбережжя Понту, Митрідат відправив у 110 р. до н. е. у Херсонес війська під командуванням Діафанта. Про події, що відбувалися в Криму на протязі декількох найближчих років, ми знаємо головним чином з почесного декрета херсонеситів на честь Діофанта. Війська Діофанта разом із херсонеситами розгромили царя скіфів Палака і врятували Херсонес від скіфської загрози. Але після повернення Діафанта до Понту скіфи розпочали новий наступ і знадобилась ще одна експедиція під керівництвом Діофанта. На цей раз скіфам було завдано нищівного удару, знову були захоплені найважливіші центри Кримської Скіфії - Неаполь и Хабеї.Після завершення цього походу Діофант вирушив до Боспору (де він уже побував з якоюсь дипломатичною місією під час першої експедиції) і влаштував, за словами декрету, "тамтешні справи прекрасно і вигідно для царя Митрідата".
           Втручання Митрідата врятувало Херсонес від скіфського погрому, проте місто втратило свою самостійність і ввійшло разом з Боспором до Понтійської держави Митрідата.

    РИМСЬКІ ВІЙСЬКА В ХЕРСОНЕСІ [у верх]

           Після розгрому Понтійського царства Митрідата VI Євпатора Римом, Херсонес став залежним від Боспору, і лише Цезар, виходячи з інтересів Рима в Північному Причорномор'ї, подарував місту елевтерію (свободу). Херсонеський декрет на честь Гая Юлія Сатира (IPE, 12, 691), що був посланий Юлію Цезарю, свідчить, що Херсонес отримав незалежність в 46-45 рр. до н. е. Після смерті Цезаря боспорський цар Асандр зробив спробу знову підкорити своїй владі Херсонес, але місто відстояло свою незалежність. Приблизно 25-24 р. до н. е. Август врегулював відносини між херсонеською цивільною громадою та боспорськими правителями. За ініціативою римської адміністрації між Боспором та Херсонесом був укладений оборонний союз, що проіснував аж до римсько-боспорської війни, в якій на стороні Рима взяли участь херсонеські збройні сили. Після цієї війни Херсонес отримав певні привілеї і римська адміністрація, очевидно, взяла на себе обов'язок захищати місто від варварів. Внаслідок цього, в середині 60-х рр. І ст. н. е., легат римської провінції Мезії Тіберій Плавтій Сільван прийшов на допомогу Херсонесу і розгромив погрожуючих місту варварів. Після цього римська влада стала більш активно втручатися у внутрішні справи Херсонеса, що відбилося на карбуванні монети. На те, що залежність Херсонеса від Риму зросла при Флавіях вказують статуї намісників Мезії, практика наділення херсонеситів правами римського громадянства, які надавалися місцевій аристократії за межами провінцій (зазвичай у тих випадках, коли Рим вів підготовку включення того або ж іншого регіону до складу провінції).
           На протязі другої половини І - першої половини ІІ ст. Херсонес зміцнив зв'язки з Римською імперією, яка в нагальних випадках надавала місту військову допомогу. Проте римське військо в місті знаходилось недовго і після вирішення конкретних оперативних завдань виводилось у місця своєї постійної дислокації в Подунав'є, а херсонесити повинні були звертатися за допомогою до боспорських царів, що були союзниками Рима.
           Тільки не раніше кінця 30-х - 40-х рр. ІІ ст. стан кардинальним чином змінився: у Херсонес та його околиці знову були введені римські війська. З цього часу розпочинається новий етап у взаємовідносинах херсонеської цивільної громади з римською адміністрацією, найхарактернішою рисою якого була довготривала присутність римських військ у Херсонесі та його околицях, що відіграло вирішальну роль у стабілізації ситуації в цьому районі Таврики.
           На протязі середини ІІ - третьої чверті ІІІ ст. Херсонес був великою базою римської військової присутності, де крім сухопутних військ стояли кораблі римського флоту. На підставі існуючих джерел можна стверджувати, що склад римського гарнізону, яким командував центуріон, не залишався незмінним на протязі другої половини ІІ - третьої чверті ІІІ ст. він змінювався в залежності від обставин, що складалися на кордонах Римської імперії в Подунав'ї та в Тавриці. Але на протязі всього цього періоду римські військовослужбовці виділялися зі складу Мезійської армії імперії.
           Нарівні з Херсонесом, римські війська були розміщені і в інших місцях Таврики, причому, не лише на узбережжі, але й в глибинних районах. А це в свою чергу свідчить про те, що імперська адміністрація на протязі другої половини ІІ - третини ІІІ ст. проводила політику, що була направлена не лише на захист союзної Риму Херсонеської держави - головного римського оплоту в регіоні, але і на поступове освоєння суміжних територій. Цілком можливо, що стратегічною ціллю цього було наступне включення значної частини Таврики до складу імперії. Але в тій ситуації, що склалася на кінець ІІ - першої половини ІІІ ст. вона для цього сил вже немала. Сильний натиск варварів на дунайський кордон імперії призвів до того, що, можливо, в другій чверті ІІІ ст. на деякий час римські війська були виведені не лише зі всіх пунктів Таврики, але і з самого Херсонеса.
           Близько 250 р. римські війська знову з'являються в Криму, але, судячи з даних, які ми наразі маємо, вони тепер дислокувались уже лише в Херсонесі і, відповідно, масштаби римської військової присутності в порівнянні з більш раннім періодом скоротились. Але на цей раз римські війська тут залишались недовго і були виведені не пізніше третьої чверті ІІІ століття. Цим завершується більш ніж столітня історія постійної римської військової присутності в Тавриці.

    ХЕРСОНЕС У РИМСЬКИЙ ПЕРІОД [у верх]

           Державному устрою Херсонеса в перші століття н. е. можна дати визначення елітарної республіки, реальна влада в якій належала представникам кількісно обмеженої групи багатих та впливових сімей, що отримали право на римське громадянство. Ці особи посідали найвищі магістратури, обирались членами Ради, виконували обв'язки жерців і, відповідно, відігравали провідну роль в державному управлінні Херсонеса. Саме на цю групу осіб орієнтувалася римська провінційна адміністрація, яка вбачала в ній опору і провідника політики, вигідної для імперії в Північному Причорномор'ї.
           "Воля", яку отримав Херсонес, була волею в римському розумінні, з певним статусом, відповідно якому місто не мало права вести зовнішньополітичні справи, проте зберігало внутрішню автономію, свої інститути та магістрати, право керувати на основі своїх законів, карбувати мідну монету, право власності на землю, на податки та мито. Місто могло звертатися до імператора та намісника Нижньої Мезії, що і робили херсонесити, коли в них виникали конфлікти з римським гарнізоном та з безпосереднім представником римської адміністрації в особі військового трибуна.
           Всі ці роки Херсонес утримував римський гарнізон, що складався з підрозділів І Італійського, V Македонського та XI Клавдієва легіонів, а також допоміжних військ. У його гавані знаходились кораблі Мезійського флоту. На чолі гарнізону та ескадри стояв військовий трибун, під командуванням якого були, очевидно, підрозділи та пости бенефіціаріїв, які охороняли підступи до Херсонеса на узбережжі та сухопутні дороги Південно-Західного Криму.
           Присутність римського гарнізону і флоту забезпечили місту надійний захист від нападу сусідніх племен, безпеку на дорогах та морських шляхах сполучення, що сприяло пожвавленню торгівлі та розвитку ремесел і промислів. В перші століття нашої ери збільшилась кількість виробничих будівель. Можна гадати, що в перші сторіччя нашої ери Херсонес був великим ремісничим центром, де були розвинуті різноманітні виробництва.
           Цистерни для соління риби розміщувались в цілому ряді житлових кварталів, що свідчить про значний розвиток рибного промислу, окремі знахідки свідчать про існування майстерень по переробці металу. В цей же час розвивається керамічне виробництво.
           Особливий інтерес викликає черепиця з клеймами римських військових частин, яку виробляли солдати. У Херсонесі знайдено не менше п'яти типів клейм з назвами V Македонського та XI Клавдієва, І Італійського легіонів і вексиляції Нижньої Мезії. Вся черепиця з клеймами римських легіонів знайдена в районі цитаделі - на місці, де за припущенням були розквартировані римські війська.
           В перші сторіччя нової ери значно посилилось фортифікаційне будівництво, причому не лише в римській цитаделі, але й на решті міського периметру. Проте укріплення захисних рубежів відбувалося в основному за рахунок перебудов та добудов, коли нарощувались додаткові пояси та яруси, як, наприклад, в вежі Зенона. Оборонні лінії та будівлі Херсонеса в цілому відповідали вимогам того часу, хоча мали і свої особливості. Разом з тим саме в Херсонесі був використаний такий прогресивний фортифікаційний засіб, як побудова перибола.
           Iз написів, знайдених у Херсонесі, відомо, що в перші сторіччя н. е. в місті будуються нові храми, на жаль, вони не збереглися. Перебудовується театр. Тепер він міг використовуватися і як цирк - для боїв гладіаторів. Про багатство архітектурного вигляду будівель можна судити за знайденими деталям -мармуровими та вапняковими капітелями, базами колон. В римську епоху збереглося колишнє планування міста, проте подекуди збільшилися розміри кварталів. На місці зруйнованих будинків елліністичного періоду в І - ІІ ст. були споруджені нові будівлі, що вирізнялися великими розмірами і відповідно масивністю стін. Є підстави припускати підвищення рівня благоустрою у порівнянні з попереднім часом - поява терм, проведення позаміських водогонів, розвиток каналізації, що цілком логічно пов'язувати з римським впливом. В цілому архітектура Херсонеса носила достатньо провінційний характер. Тут були відсутні великі монументальні будівлі. Невідомі в Херсонесі аркади, а також характерні римські типи житлових будинків, притаманні римській архітектурній традиції системи кам'яних та цегляних кладок стін. Надто обмеженим було і застосування так званого римського бетону та склепінчастих конструкцій.
           Будівлі римського періоду краще за все відомі в двох районах міста: на цитаделі - майдані в південно-східній частині городища, оточеного зі всіх сторін захисними стінами, де вірогідніше за все і був розташований римський гарнізон, та на Північному узбережжі. Будівельні залишки, відкриті на території цитаделі Херсонеса, свідчать, що тут, як і в інших регіонах великого римського світу, римські військовослужбовці проводили широкомасштабне будівництво. Але забудова так званої херсонеської цитаделі мала свою специфіку. Ось чому цей укріплений район, не можна розглядати в якості типового римського військового табору.
           Торгівля Херсонеса в перші сторіччя нашої ери розвивалась, як і в попередню епоху, за двома основними напрямками: з корінними степовими племенами та з рештою античного світу. З Херсонесу вивозилася риба, вино, червоно лакований посуд, вироби зі скла, металеві предмети та ін. Підтримувалися традиційні торгівельні зв'язки з Малою Азією та Серією, звідки до Херсонесу завозилися скляні та керамічні вироби. З'являються нові напрямки торгівельних зв'язків: це (якщо використовувати сучасні географічні назви) - Італія, Північна Африка, Іспанія, Південна Франція, звідки до Херсонеса надходила червоно лакована кераміка, Північна Німеччина (Кельн), звідки потрапляли вироби із скла.

    НАСЕЛЕННЯ ХЕРСОНЕСА В ПЕРШІ СТОРІЧЧЯ НОВОЇ ЕРИ [у верх]

           В перші сторіччя н. е. Херсонес жив повнокровним життям, зберігаючи головні полісні традиції та звичаї, Римські легіонери внесли, звичайно, свій особливий стиль та колорит в його культурний зовнішній вигляд.
           Аналіз письмових, епіграфічних та археологічних джерел дозволяє в цілому відтворити щоденне життя херсонеситів, типове для грецького міста того періоду. Всі жителі розмовляли грецькою мовою, жили за дорійським календарем, носили еллінський одяг та зачіски, користувались предметами побуту, схожими на подібні речі, які були розповсюджені і в інших грецьких містах.
           Світогляд населення Херсонеса в перші сторіччя н. е. майже до прийняття християнства розвивався за двома взаємопов'язаними і в той же час протилежними напрямками. Відповідно до першого з них, еллінські культи божеств як і раніше користувалися великою популярністю. Всі божества зберігали свої споконвічні функції, атрибути та символи. Особлива увага, як і раніше, приділялася культу верховної заступниці та рятівниці Партенос (Діві). Крім головної заступниці Херсонеса, особливе значення набували культи багатьох олімпійських богів. Серед них фіксуються і ті, що не користувалися особливою популярністю раніше, в елліністичний період. Останнє визначалось історичними факторами, зокрема посиленням зв'язків з Римською імперією, оскільки римські імператори в політичних цілях періодично звеличували культи найбільш популярних еллінських богів - Афродити, Аполлона та його сина Асклепія.
           Проте найзагальніші тенденції розвитку релігійних уявлень, що були характерними для всієї римської імперії, простежуються і в Херсонесі. Найпоказовішим у цьому відношенні є пам'ятки, пов'язані з розповсюдженням віри в безсмертя душі та потойбічне блаженство.
           Ускладнення етнічного складу населення Херсонеса в перші століття н. е. слід вважати природнім та закономірним процесом, що відбувався в цей час у всьому античному світі. У ІІ ст. н.е. відмічається проникнення у склад населення Херсонеса сармато-алан, проте говорити про скільки-небудь значну варваризацію населення Херсонеса немає підстав. Тут, поряд з нащадками греками-херсонеситами, жили вихідці з інших регіонів античного світу, соціальний статус та стан яких в суспільстві були різними. Проживали тут греки (з міст Амастрії, Гераклеї), а також представники туземного населення Малої Азії та вихідці з Боспору. У Херсонесі знаходились також римські солдати, члени їх сімей, спадкоємці та вільновідпущеники. Серед них були греки, фракійці, інколи й інші етнічні елементи, проте головним чином уродженці Придунайських провінцій. Кількість римлян та італіків була, напевне, незначною, оскільки навіть офіцери гарнізону, що був розташований у Херсонесі і його околицях, в більшості своїй мали грецьке походження. Таким чином, етнічний склад населення Херсонеса змінився значно менше, ніж інших міст Північного Причорномор'я.

    ПІЗНЬОАНТИЧНИЙ ХЕРСОНЕС [у верх]

           У третій чверті ІІІ ст. розпочинається заключний етап римського періоду в історії Херсонеса, який інколи розглядають в якості самостійного і називають пізньоантичним. Його початок належить до третьої чверті ІІІ ст., а кінець - до другої чверті - середини VI ст. Початковий етап виділеного періоду співпадає з рядом "готських походів" проти Римської імперії, причому, основна база цих варварських походів знаходилась на Боспорі. В результаті цих подій етнічна ситуація в Криму змінилася. На околиці Херсонеса переселяються племена готського союзу. Змішавшись з місцевими сарматами, чужаки створили полі етнічний масив, відомий у джерелах середньовіччя під назвою кримських готів. Це населення встановило тісні політичні, економічні та культурні зв'язки з Херсонесом.
           Протягом наступного століття змінюються принципи оборони Херсонеса, - тепер цю функцію було доручено гарнізонові балістаріїв. Хоча Херсонес формально не входив до складу Східної Римської імперії, на практиці його стан нічим не відрізнявся від статусу інших візантійських міст. У Херсонесі функціонували органи місцевого самоуправління, на чолі яких, очевидно, був "батько міста". Проявом залежності від Візантії були податки та торгові мита. В результаті реформи імператора Зенона Херсонес отримав право самостійно збирати та використовувати частину податків. Зібрані гроші йшли на потреби міської громади та будівництво
           У VI ст., очевидно, під час правління Юстініана І, статус міста змінюється. Херсонес стає центром однойменної провінції, до складу якої входили також південний берег Криму та Боспор. Розширення Візантійської Таврики призвело до підвищення рангу її правителів. У другій половині VI ст. військову та громадянську владу в регіоні здійснював військовий намісник - "дукс Херсона".
           В кінці IV - VI ст. змінюється назва міста. Тепер воно звучить як "Херсон". В той же час панівний стан в галузі ідеології посідає християнська церква. Результати аналізу, якими ми володіємо сьогодні свідчать, що початок масової християнізації міста потрібно віднести до початку правління імператора Юстиніана І (527 - 565). Саме середину VI ст. в історії Херсонеса можна розглядати як своєрідний рубіж між античністю та середньовіччям, коли в основному склалися ті соціально-політичні і економічні передумови, що дозволили Херсону успішно розвиватися на протязі ще майже тисячоліття. З цього часу можна сміливо говорити про християнський Херсонес та початок в його історії нової епохи - епохи середньовіччя. [у верх]

    ЛІТЕРАТУРА

    1. Античні держави Північного Причорномор'я/ Археологія СРСР. - Москва, 1984

    2. Зубар В.М. Херсонес Таврійський та Римська імперія. Нариси воєнно-політичної історії. Київ, 1994

    3. Кадеєв В.І. Херсонес Таврійський в перших століттях нової ери. - Харків, 1981

    4. Кадеєв В.І., Сорочан С.Б. Економічні зв'язки античних міст Північного Причорномор'я в I ст. до н.е. - V ст. н.е. (на матеріалах Херсонеса) - Харків, 1989


  • [Доколонiзацiйний перiод]  [Античний перiод]  [Середньовiковий перiод]
    [Вiстi стародавнiх письменникiв про Херсонес]  [Кам'яний архiв Херсонесу]  [Херсонеськi казки]
    [Запитання до фахівцiв

    [Iсторiя]  [Розкопки]  [Музей]  [Заповiдник]  [Городище]  [Хора]  [Околицi]  [Сервiсний вiддiл]
    [Вiртуальна карта]  [Запишiться в экспедицiю]  [Ласкаво просимо]  [Наша галерея]  [Додати фото]  [Рос]  [Eng]
    © Національний заповідник "Херсонес Таврійський"
    Сайт створений за підтримки Інституту класичної археології Техаського університету в Остіні

    info@chersonesos.org
    Всі права захищені
    Rambler's Top100